Вільні економічні зони (СЕЗ) міцно увійшли до світової господарської практики і діють в різних країнах. Зараз в світі, по разним даним, від 400 до 2000 СЕЗ, але до цього числа не можна з повною підставою віднести жодну російську, оскільки ті утворення, які в Росії називаються вільними економічними зонами, не задовольняють міжнародним вимогам, що пред'являються до такого роду зонам.

Більш того, не дивлячись на неодноразові спроби створення реально функціонуючих СЕЗ в Росії, вони залишаються у вітчизняній економіці явищем швидше екзотичним, навколо якого на протязі вже майже 10-ти років ведуться гострі, але далеко не завжди приносячі реальні плоди дискусії. Судячи по гостроті цих дискусій, а також по відсутності значущих практичних результатів діяльності російських СЕЗ, до цих пір не можна вважати за цілком ясний: доцільно і чи можливо взагалі їх широке створення в наших перехідних умовах?

Зараз в світі існує близько 25 різновидів і функціонує близько 2000 вільних економічних зон, зокрема більше 400 зон вільної торгівлі, стількох же науково-промислових парків, більше 300 експортно-виробничих зон, 100 зон спеціального призначення (еколого-економічних, офшорних, туристичних і т. д.). Є зони, орієнтовані на зовнішній ринок, є - на внутрішній. Для вирішення цих завдань там діють всілякі пільги по митному, орендному, валютному, візовому, трудовому і іншим режимам, що створює умови для розвитку промисловості і інвестування іноземного капіталу. У таких зонах функціонує біля третини світових банківських депозитів розвинених країн.

Цілі створення вільних економічних зон варіюються в широких межах залежно від економічних, соціальних, іноді політичних умов тієї або іншої країни. У розвинених капіталістичних країнах СЕЗ створюються, як правило, в застійних районах, страждаючих безробіттям, з недорозвиненою інфраструктурою. Додаючи таким районам статус зон, уряди цих країн не роблять акценту на залученні іноземних інвестицій, а прагнуть створити умови, максимально стимулюючі розвиток наявних виробництв, інтегрованих у внутрішній ринок, а також забезпечення додаткових робочих місць. У узагальненому вигляді створення СЕЗ направлене на досягнення таких цілей, як:

залучення передових, по відношенню до національних, технологій;

активізація економіки шляхом залучення іноземного капіталу;

надходження валютних активів, і, таким чином, збільшення валютних запасів;

насичення внутрішнього споживчого ринку;

підвищення рівня зайнятості населення і кваліфікації робочої сили;

створення сучасної ринкової інфраструктури;

прискорений розвиток депресивних районів;

придбання світового досвіду в області управління економікою, міжнародного підприємництва.

Світова практика припускає два варіанти створення СЕЗ. Варіант зверху означає, що утворення зони відбувається за ініціативою центральних властей і в рамках державної програми (як, наприклад, в Південній Кореї). Варіант знизу, - створення СЕЗ в порядку ринкової самоорганізації (Домініканська республіка, Польща). Динамічніше розвивається другий варіант, зокрема при змішаному приватно-державному фінансуванні. Пропозиції про установу вільної економічної зони прямують в спеціально уповноважений державний федеральний або регіональний орган, який після ухвалення рішення про установу зони включається в роботу по формуванню умов її створення. Особлива увага при установі зон зазвичай приділяється таким критеріям, як вибір місця, формування соціальної і виробничої інфраструктури, галузева структура економіки регіону.

Створення СЕЗ - дієвий напрям розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтоване, як правило, на вирішення конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, що встановлюються в СЕЗ, достатньою мірою індивідуальна і тісно пов'язана з програмами, що реалізовуються на її території. Згідно світовому і вітчизняному господарському досвіду, первинні цілі і завдання, що декларують при створенні СЕЗ, майже завжди не збігаються з тим, що відбувається в результаті фактичного розвитку.

З урахуванням завдань, поставлених при формуванні тієї або іншої зони, пред'являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальним з них відносяться:

сприятливе географічне положення і транспортна доступність по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвинених транспортних комунікацій;

розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури;

істотний по запасах і цінності природно-ресурсний потенціал (насамперед - запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісових ресурсів і т. д.).

Необхідно також враховувати, що в умовах Росії залучення іноземних інвесторів можливе через перспективу освоєння обширного вітчизняного ринку.

Різні законодавчі акти Російської Федерації і її суб'єктів про створення СЕЗ декларують практично єдині цілі:

залучення інвестицій для створення виробничих потужностей по випуску конкурентоздатної продукції;

насичення внутрішнього ринку імпортозамещающей продукцією;

створення экспорто-ориентированных виробництв;

підвищення зайнятості населення;

формування конкурентоздатної виробничої і підприємницької інфраструктури.

Для кожної конкретною СЕЗ відбувається детальне опрацьовування цілей і завдань на основі цільових програм розвитку. Так, наприклад, Федеральна цільова програма розвитку ОЕЗ в області Калінінграда на 1998 - 2005 роки передбачає досягнення наступних цілей:

забезпечення політичних і оборонних інтересів Росії в регіоні;

зміцнення єдиного економічного простору Росії;

розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Росії;

розвиток економіки Особливої економічної зони і області в цілому, підвищення рівня життя населення і досягнення соціально-політичної стабільності в області;

забезпечення економічної безпеки області.

Сьогодні можна стверджувати, що створення і функціонування СЕЗ на території Росії лише в малому ступені досягло поставлених цілей, як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні. При реалізації цього нового для країни завдання виникла безліч проблем різного характеру, дозвіл яких предстоїт в найближчому майбутньому.

Одній з основних проблем виживання СЕЗ в Росії є проблема неспівпадання декларованих цілей, цілей, що реально переслідуються при їх створенні, їх суперечності, як інтересам регіонів, так і Федерації в цілому. Керівники регіонів бачать, як правило, в таких зонах лише одну сьогохвилинну привабливу сторону - перспективу отримання пільг по повному або частковому звільненню від податків. Багато хто вважає, що СЕЗ допоможуть їм позбавитися від проблем регіону, вирішити які самі вони не в змозі: поганого стану інфраструктури, розвалу виробництва, безробіття, важкої соціальної обстановки, екологічних проблем. І при цьому не думають про той, хто ж тоді в таку вільну зону прийде зі своїм капіталом? Тим часом, система що надаються вільній зоні пільг повинна служити інструментом реалізації наявних порівняльних переваг даної території, а не механізмом компенсації наявних недоліків або відсутніх тут чинників розвитку. Крім того, засоби Федерального бюджету, що вкладаються в створення СЕЗ, у тому числі і у вигляді різних пільг, фактично виділяються за рахунок інших регіонів Росії, можливо, що не менш потребують їх.

Аналіз вітчизняних програм створення і розвитку СЕЗ показує, що в них закладається співвідношення власні - зарубіжні інвестиції, як 3 до 1, причому бюджети різних рівнів в них складають більше 50 % всіх засобів. Враховуючи хронічне недофінансування витратних статей бюджету, можна припустити, що як тільки повною мірою не виконуватимуться державні фінансові зобов'язання, так і іноземні інвестиції падатимуть в пропорційних розмірах, що приведе до хронічного недофінансування програм розвитку.

Слід підкреслити також, що іноземні капітали перетікають в СЕЗ не для підняття економіки Росії, а ради отримання надприбутків. При цьому, ніж стабільніша і розвиненіша країна, чим нижче виробничі і фінансові ризики, тим нижче норма прибули, що є привабливою для інвестора. Зазвичай вважається, що вільні економічні зони сприяють прямим іноземним інвестиціям щодо великих і таких, що мають хорошу репутацію компаній. Проте, як свідчить світовий досвід, могутні транснаціональні корпорації не дуже потребують привілеїв і можливостей вільних зон. Вони можуть успішно функціонувати і в звичайних умовах практично будь-якої країни. І якщо умови якої-небудь держави дуже несприятливі, то переваги, пропоновані вільними економічними зонами, навряд чи змусять ці корпорації змінити їх стратегію міжнародного розвитку. У зв'язку з цим зростає небезпека проникнення на територію СЕЗ неблагонадійних компаній з числа світових аутсайдерів і криміналізації бізнесу в зоні, що приведе якщо не до повного зриву, то до зниження якості виконання поставлених завдань.

Іншою економічною проблемою СЕЗ є недбале витрачання на місцях і тих явно недостатніх засобів, що виділяються Федеральним бюджетом під реалізацію певних програм, ставить під питання їх реальне втілення. Характерна і проблема вітчизняної офшорної зони. За час функціонування так і не були створені регулятивні механізми, адекватні поставленим завданням. Зональні пільги з інструменту модернізації економіки і залучення в країну іноземних інвестицій перетворилися на засіб прихованого субсидування певних регіональних угрупувань, і спосіб первинного накопичення капіталу з подальшим його перекладом за рубіж. Вирішення цієї проблеми бачиться в перекладі пільг на регіональний рівень, а федеральні засоби слід направляти в СЕЗ у вигляді цільових кредитів і інвестиційних програм під строгим контролем центру.

До фінансових проблем СЕЗ додалася також проблема довіри до державних гарантій кредитів, що надавалися, проблема кредитоспроможності вітчизняних фінансових інститутів.

При перерахуванні соціально-економічних проблем російських СЕЗ не слід забувати і про те, що у кожної зони є також власні, індивідуальні, які, втім, перекликаються як із загальними для всіх СЕЗ, так і із загальнодержавними. Проблема високих транспортних витрат є загальною для СЕЗ області Калінінграда і Знахідки з причини їх певного географічного положення. При цьому вона безпосередньо залежить від загальнодержавної проблеми високих тарифів на транспортні перевезення. Серед індивідуальних проблем можна відзначити також дефіцит енергоносіїв в деяких СЕЗ, недостатність власної сировинної бази, економічні проблеми крупних градоутворювальних підприємств, неконкурентоспроможність вітчизняних товарів в умовах безмитного імпорту і багато інших.

Позначений спектр проблем, супроводжуючий розвиток і функціонування СЕЗ в Росії був би неповним без згадки про їх геополітичний аспект. Враховуючи нестабільність політичної обстановки, як усередині країни, так і за її межами, є підстави для зведення таких проблем в число ведучих.

Серед таких проблем слід виділити проблему політичної стабільності, спадкоємності політико-економічних рішень, узгодженість в діях властей всіх рівнів. Численні непослідовні правові рішення по СЕЗ мали безперечну політичну підоснову боротьби різних владних угрупувань, що не могло не позначитися негативно на розвитку зон. Боротьба за розширення регіональних пільг в збиток іншим суб'єктам Федерації позначилася на зростанні сепаратистських настроїв, нагнітанні напруженості у відносинах між центром і регіонами.

Іншою важливою проблемою є підтримка економічної безпеки держави і його інтересів на належному рівні. Так і не ставши в сучасних умовах експортопроїзводящимі, вільні зони повною мірою стали експортосирьевимі, тобто крупними, часто несанк